Короткі рекомендації про те, як взяти участь у відборі до РЕГІОНЕТ і стати учасником мережі
| |||
|
Короткі рекомендації про те, як взяти участь у відборі до РЕГІОНЕТ і стати учасником мережі
Матеріали базового навчання для кандидатів на участь у РЕГІОНЕТ викладено на порталі мережі у вільному доступі
Відеозаписи, зроблені мережею РЕГІОНЕТ: власні заходи та заходи партнерів мережі
Юрій Третяк
Заступник керівника проекту ЄС "Підтримка політики регіонального розвитку в Україні"
Метою програми є сприяння суспільному, економічному та територіальному згуртуванню країни.
Програма Європейського Союзу "Підтримка політики регіонального розвитку в Україні" (ППРРУ) розпочалась у січні 2013 року та діятиме до лютого 2017 року.
Реалізація програми надає можливість підвищити потенціал українських органів державної влади та інших зацікавлених сторін щодо розроблення та впровадження ефективної політики регіонального розвитку.
Бенефіціаром програми є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Технічне завдання Програми ППРРУ передбачає низку очікуваних результатів:
Програма складається із двох частин:
Німецьке товариство міжнародного співробітництва (GIZ) | GFA Consulting Group | Асоціація агенцій регіонального розвитку України |
Україна – держава з великою за світовими мірками територією, регіони якої суттєво відрізняються між собою. Не всі регіони України мають вигідні природні характеристики, котрі роблять їх привабливими для проживання, праці, здійснення інвестицій тощо. Не всі регіони України просуваються вперед в однаковому темпі: економічний та соціальний розвиток у деяких регіонах значно повільніший ніж в інших. Певні види господарської діяльності не можуть розвиватися або здійснюватися на всіх територіях, оскільки деякі території мають об’єктивні переваги або вади.
В Україні, до економічних диспропорцій в регіональному розвитку додаються проблеми суттєвих відмінностей в національному, мовному та соціоментальному вимірі між деякими регіонами Сходу і рештою регіонів України. Такі ж відмінності є в середині цих регіонів.
НОВІ ПІДХОДИ ДО ДРП – внесок Програми
Міжрегіональна асиметрія у соціально-економічному розвитку регіонів, яка продовжує наростати, може посилювати напруженість між регіонами на рівні їх мешканців, виходячи із дійсно суттєвих відмінностей у регіональній ідентичності.
Як наслідок відсутності протягом тривалого часу дієвої регіональної політики – Україна переживає загрозливу кризу державності, пов’язану із дезінтеграцією українського простору.
Централізований підхід до регіональної політики, домінування галузевих підходів та практик над територіальними, які були притаманні протягом майже усього періоду незалежної України виявилися непродуктивними і не дозволили у повній мірі розкрити можливості всіх регіонів. Уряди країн ЄС та інших країн світу приділяють все більше уваги принципам партнерства та координації, стратегічного планування та цільового спрямування коштів, в тому числі на гібридні інструменти політики (гранти плюс кредити). Одночасно обсяги фінансування регіональної політики у цих країнах постійно зростають, а також посилюється контроль за їх використанням і глибина аналізу впливу конкретних заходів та інструментів із метою вдосконалення політики у майбутньому. Україна може багато запозичити з цих практик та підходів, звичайно ґрунтуючись на місцевому контексті та специфіці розвитку регіонів України.
За останні роки регіони та великі метрополії набули особливого статусу у глобальній економічній системі. З одного боку це пов’язано із успішним розвитком регіональних ринків, особливо у країнах із економікою, що динамічно розвивається (Китай, Індія, Бразилія, ПАР, Індонезія та ін.), які активно використовували свої місцеві переваги для підвищення конкурентоспроможності економіки. З іншого боку позиції регіонів та міст посилюються з причини інтенсифікації тенденцій кооперації та партнерства між суб-національними акторами задля вирішення глобальних проблем.
Регіони та міста знаходяться під впливом макро-трендів, які впливають на суспільство, уряди та компанії, формують нові засади світогосподарської системи та соціуму.
Серед трендів, вплив яких є найбільш суттєвим є:
Державна регіональна політика – одна з ключових політик держави, реалізація якої повинна забезпечити:
Нова система управління ДРП, розроблена на засадах повного циклу публічної політики, включає в себе:
Роль регіональної політики, як однієї із важливих складових у системі державної політики, зростає, а також зростає кількість та глибина залучення місцевих та регіональних партнерів.
Державна регіональна політика є важливим елементом політики держави, спрямованої на посилення конкурентоспроможності економіки держави та її регіонів, підвищення рівня добробуту населення та сприяння інтегрованості її простору. На відміну від галузевих політик вона перш за все має орієнтуватися на просторовий ефект певних політичних рішень і заходів, програм і бюджетів, служити певним фільтром через який окремі види політики спрямовуються на конкретні території з метою досягнення оптимального (позитивного) ефекту та компліментарності заходів. ДРП – це політика синергії, яка при правильному плануванні та реалізації забезпечує ефект набагато вищий, ніж ефект від суми окремих заходів галузевих політик.
Традиційно більшість країн зі значними територіями мають регіональні відмінності – від культурно-етнічних та ментальних до соціально-економічних. В Україні, при наявності значних просторових економічних та соціальних диспропорцій, існує феномен невідповідності між економічною потужністю регіону та його показниками соціального благополуччя та якості життя. У локомотивах промислового розвитку, які є лідерами за показниками ВРП на душу населення, промислового виробництва та експорту, спостерігаються найгостріші соціальні проблеми – найвищі рівні депопуляції, смертності (особливо серед чоловіків працездатного віку), еміграції, захворюваності, алкоголізму, тут неблагополучна криміногенна та екологічна ситуація та ін. Також тут нижчі рівні приватної ініціативи, підприємництва та показники розвитку соціального капіталу. Цей феномен рідко зустрічається в економіках інших країн, в тому числі в країнах Центральної і Східної Європи.
Економічний розвиток українських регіонів за основними показниками прямо не пов‘язаний із показниками, що характеризують привабливість регіону для життя людини. Вищий економічний розвиток, рівень урбанізації регіонів у поєднанні із більшою строкатістю складу населення поєднується із вищим рівнем злочинності, що накладає свій відбиток на формування комфортного для людини середовища проживання. Демографічна ситуація у більшості українських регіонів є досить напруженою: падіння чисельності населення лише дещо вповільнилось, але не зупинилось, за винятком міст Києва та Севастополя, а також деяких областей Західної України. Старіння населення "вимиває" трудовий капітал та збільшує навантаження на працюючих. Одночасно спостерігається високий рівень безробіття у деяких, особливо Західних та Центральних областях України, що призводить до негативних еміграційних трендів.
Якість людського капіталу (освіта та навички) сильно варіює між регіонами і є найвищою у високоурбанізованих регіонах, де сконцентрована значна кількість ВНЗ та робочих місць вищого професійно-кваліфікаційного рівня. Нові та креативні робочі місця як правило з’являються у найбільших містах України із порівняно високою якістю життя – Києві, Львові, Одесі, Харкові, Дніпрі.
Серйозні проблеми із внутрішньою доступністю територій України мають стати об’єктом інвестицій у регіональний розвиток, оскільки покращення ступеня доступності територій може стати одним з головних рушіїв зростання конкурентоспроможності регіонів. Значні проблеми у сфері доступності у більшості випадків можна вирішувати ефективніше за допомогою комплексної національної стратегії та можливості за міжнародної фінансової підтримки.
Закарпаття та південно-західна частина Одеської області мають найбільш складну ситуацію з інтегрованістю у загальноукраїнський транспортний простір і пов‘язані з рештою території України лише вузькими транспортними коридорами.
Незадовільний стан дорожньої інфраструктури та мультимодальної транспортної мережі із сіткою центрів по всій Україні стоїть на перепоні розвитку економічного потенціалу регіонів та їх привабливості для більш мобільних груп населення, він також гальмує міжрегіональну та внутрішньорегіональну інтеграцію.
Розрив у соціально-економічному розвитку українських регіонів дійсно значний, однак він співставний із диспропорціями, які існують у деяких країнах Європи. У більшості випадків столичні міста сильно "викривляють" ситуацію, оскільки є центрами тяжіння більшості інвестицій (іноземних та внутрішніх), місцем збору великої частки податків, мають високу частку освіченого населення що має високі рівні доходів. Така роль "економічного локомотиву" є позитивною для національної економіки за умови, що існують адекватні перерозподільчі механізми, які із часом надають можливість поширити позитивний економічний ефект на більш значні території держави. }
Загалом регіони України при дуже високих потребах у інвестиційних ресурсах в силу зношеності основних фондів мають дуже різні рівні забезпеченості інвестиціями та науковим потенціалом, який необхідний для виведення економіки на якісно новий рівень, для радикального підвищення доданої вартості продукції та послуг, продуктивності праці. "Периферійні" регіони центральної, північної та західної частини України страждають від браку інвестицій і знаходяться у певному замкнутому колі, коли відсутність внутрішніх ресурсів відштовхує потенційних інвесторів, а без додаткових фінансових вливань досягнення якісно нового рівня розвитку є неможливим. Очевидно, що ДРП має запропонувати радикально нові підходи до стимулювання розкриття потенціалу даних регіонів, через застосування нових інструментів, які ґрунтуються на унікальних рисах та можливостях даних регіонів.
На сьогодні структура економіки більшості регіонів України залишається незбалансованою. Домінують, як правило, 1-2 галузі в основному промислового виробництва, які випускають товари із низьким рівнем доданої вартості, інноваційності та високою енерго- та матеріалоємністю. Сектор послуг, який домінує у декількох регіонах, теж є недосконалим, оскільки тяжіє до "побутових" послуг та послуг із низькою доданою вартістю. В Україні порівняно мало високотехнологічних послуг та диверсифікованого портфелю бізнес-послуг. Домінування фінансових послуг, будівництва, нерухомості та торгівлі спричинило значні падіння в економіці сервісних центрів України, особливо Києва, так само як і в промислових локомотивах. Одночасно регіони із переважанням агросектору та харчової промисловості залишилися у відносному виграші після початку кризи 2008 року. Структура зовнішньої торгівлі товарами та послугами демонструє радикальний дисбаланс і домінування 4-5 регіонів як у експорті-імпорті послуг, так і товарів.
Одночасно Україна досягла значного прогресу у розвитку інформаційно-телекомунікаційних послуг, особливо у високоурбанізованих регіонах та великих містах. Це є важливою умовою для розбудови "електронної економіки", "електронного врядування", "електронної освіти", медицини та ін. Проникнення швидкісного інтернету (фіксованого та мобільного) є важливим інфраструктурним показником для оцінки потенціалу розвитку того чи іншого регіону.
Цей тренд також відповідає амбіціям сучасної регіональної політики України, яка має на меті максимально наблизити адміністративні та публічні послуги до всіх мешканців незалежно від місця їх проживання.
Сільськогосподарське виробництво України попри демонстрування постійного зростання та прискореної концентрації виробництва у агропромислових холдингах, ще не досягнуло обсягів 1990 року. Структура сільськогосподарського виробництва за останні 25 років суттєво змінилась, через значне зменшення тваринництва та ягідництва. Значне зменшення поголів‘я худоби, призвело до не здатності сільського господарства забезпечити населення України у повному обсязі необхідними набором харчових продуктів, знизило зайнятість у сільських територіях. Має місце значна ерозія та загальне зниження якості сільськогосподарських земель у більшості регіонів, у тому числі через практично повну відсутність внесення у ґрунти органічних добрив. Сільськогосподарське виробництво має значні можливості для розвитку, використовуючи місткість і внутрішнього ринку (незадоволений попит) у м‘ясо-молочній та плодово-ягідній продукції.
Загалом маючи великі запаси родючих орних земель, помірний клімат, європейську систему розселення, Україна не може забезпечити себе молочними, м‘ясними, рибними продуктами, ягідною та плодовою продукцією. Структура сільського господарства є мало сегментарною, тотальне переважання зернового виробництва над тваринництвом веде до зниження родючості земель і витісняє із традиційного села робочі місця, знижує надходження до місцевих бюджетів.
У сільських територіях відбувається швидке скорочення зайнятості економічно активного населення, особливо частки найманих працівників, що задіяні у сільськогосподарських підприємствах, що не компенсується розширенням зайнятості сільського населення в інших сферах, а також самозайнятості. Серед сільського населення має місце тенденція до посилення рівня бідності, а відтак, до скорочення можливостей молоді інтегруватись у суспільство, що стрімко змінюється.
Низький рівень зайнятості сільського населення і спричинена ним бідність призводить до падіння прогнозованої тривалості життя сільського населення та скорочення активного періоду життя людини. Має місце скорочення тривалості життя сільського населення у порівнянні з міським.
На державному рівні протягом останніх 20 років мали місце неодноразові спроби сформувати комплексне законодавство щодо розвитку агропромислового комплексу та сільських територій в Україні, проте цілісної системи досі не створено, оскільки не визначена стратегія розвитку цієї сфери. Державні цільові програми щодо розвитку села, не зважаючи на затвердження їхніх концепцій так і не ставали програмами, а Єдина комплексна стратегія розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 рр., яка розроблялася широким колом заінтересованих сторін та за підтримки міжнародних партнерів України, не була затверджена і, відповідно, не фінансується.
Законодавство у сфері регіонального розвитку, яке було сформоване протягом 1991-2013 років мало створити цілісну та взаємоузгоджену систему, що визначає перелік стратегічних та планувальних документів у сфері регіонального розвитку, визначає інституції, що формують та реалізують державну регіональну політику та реалізують проекти регіонального розвитку, а також визначити та закріпити джерела фінансування регіонального розвитку. На жаль, такі зміни у законодавство вдалося провести лише починаючи з 2014 року.
Водночас, незважаючи на ухвалення базового (рамкового) закону «Про засади державної регіональної політики» (2015), перегляд усього масиву законодавства, що тією чи іншою мірою має відношення до реалізації цієї політики поки що не відбувся.
ЗАКОНОДАВСТВО – внесок Програми
Чинні на сьогодні закони та нормативно-правові акти уряду і Президента України залишаються у значній мірі негармонізованими між собою. Вони побудовані на різних концепціях, містять різні пріоритети та різні способи правового регулювання.
Сьогодні виглядає критично важливим переосмислення суті державної регіональної політики, як скоординованих у просторі секторальних політики з метою забезпечення єдності усієї території держави, вирівнювання диспропорцій у регіональному розвитку для забезпечення належної якості життя людини незалежно від місця її проживання.
Аналіз процесу стратегічного планування регіонального розвитку в Україні продемонстрував наявність серйозних викликів та можливостей для вдосконалення. При тому що всі регіони України на сьогодні мають власні стратегії розвитку та плани заходів з їх реалізації, а центральний уряд у 2014 році затвердив Державну стратегію регіонального розвитку України на період до 2020, значного прогресу в реалізації стратегічних цілей регіональної політики за останні кілька років досягнути не вдалося. Проблема полягає у не спроможності регіональних влад організувати процес розроблення проектів регіонального розвитку, які б відповідали планувальним документам.
За останні 2 роки в Україні впроваджувалися лише перші кроки у сфері стратегічного планування регіонального розвитку. Позитивним моментом є застосування європейського досвіду у цій сфері із одночасним врахуванням місцевих особливостей. Слід і надалі проводити роботу у цьому напрямку і більш активно застосовувати інструменти стратегічного планування і стратегічного управління як на національному, так і на місцевому рівнях. Одночасно слід забезпечити повну відповідність між стратегічними цілями та щоденними заходами у сфері управління соціально-економічним розвитком території для того, щоб стратегія не перетворювалася лише на збірник "побажань" на майбутнє, що не підкріплений жодними обов’язками та коштами.
За умов обмеженості фінансових ресурсів, які нині центральний уряд України може спрямувати на розвиток територій, слід посилити пріоритетність розподілу ресурсів та концентрувати їх на тих заходах та територіях, які можуть забезпечити найбільшу віддачу у найкоротший час, однак матимуть довготривалий і комплексний ефект на розвиток усіх територій регіону. Тому заходи державної політики, спрямовані на концентрацію ресурсів на певних територіях, слід проводити у жорсткій зв’язці із заходами спрямованими на підвищення "пов’язаності" точок росту із оточуючими їх територіями задля розширення зони позитивного впливу цих заходів.
ПЛАНУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ – внесок Програми
Спільно з Мінрегіоном експертами проекту розроблено:
Методологічний та експертний супровід розроблення:
Фінансування програм та проектів в рамках державної регіональної політики та безпосереднього розвитку регіонів є запорукою досягнення запланованих результатів державної та регіональних стратегій розвитку, підвищення конкурентоспроможності територій та добробуту їх населення. Рівень фінансування, вчасність його надання, прогнозованість та прозорість надання коштів, стандарти та принципи контролю та моніторингу за виконанням бюджетів є ключовими елементами нової системи управління регіональним розвитком.
Створення Державного фонду регіонального розвитку у 2012 році та його подальше реформування з метою забезпечення прогнозованого джерела фінансування проектів регіонального розвитку, які відповідають планувальним документам регіону, було значним досягненням. Разом з тим, регіони поки що мають труднощі із використанням ДФРР для фінансування проектів, які б сприяли економічному розвитку регіонів, натомість майже виключно фінансують проекти розвитку соціальної та інженерної інфраструктури.
Фінансування регіонального розвитку в Україні відбувається за рахунок коштів:
Кошти державного бюджету на цілі розвитку регіонів та територій виділяються через різні інструменти, зокрема:
До коштів місцевих бюджетів які спрямовуються на розвиток регіонів відносяться:
Досвід фінансування регіонального розвитку попередніх 25 років створив стереотипи, що з державного бюджету можуть фінансуватись винятково об‘єкти будівництва, інфраструктури (так звані тверді інвестиції). Такий підхід частково був виправданим, коли політика регіонального розвитку базувалась на фінансуванні виняткового низхідної політики. Практика показала, що такий підхід себе не виправдав, збільшення щороку кількості новозбудованих об‘єктів не призводить до вирівнювання асиметрії регіонального розвитку, покращення якості життя людини в різних регіонах.
ФІНАНСУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ – внесок Програми:
На жаль, практика так званого "ручного" розподілу коштів на регіональний розвиток – через субвенцію на соціально-економічний розвиток окремих територій -- розмиває вплив регіональних органів публічної влади на визначення та фінансування проектів регіонального розвитку та посилює політичний лобізм отримання коштів та обрання об‘єктів для фінансування.
Нові підходи передбачають можливості регіонального розвитку базовані на конкурентних перевагах та власних можливостях регіонів на основі прогнозованих обсягів державної підтримки такого розвитку. Відтак особливу роль відіграє реалізація власне "проектів регіонального розвитку", а не будівництво об‘єктів. Капітальна складова – будівництво , реконструкція чи ремонт "об‘єкта" може бути частиною "проекту регіонального розвитку". Оцінка результативності проекту має здійснюватись не на основі освоєння виділених коштів, а на основі оцінки впливу проекту на досягнення цілей розвитку. При цьому має різко зрости роль регіональних органів публічної влади, стратегічних регіональних планувальних документів.
Іншою важливою проблемою є те, що обсяги місцевих бюджетів розвитку ніколи в історії сучасної України не були адекватними пріоритетам та завданням розвитку регіонів. Подальша фінансова децентралізація має забезпечити місцевий та регіональний рівень прогнозованими та адекватними сучасним викликам джерелами фінансування розвитку.
Державна регіональна політика в Україні має ряд фундаментальних перепон, які стоять на шляху досягнення збалансованого розвитку території держави, створення можливостей для динамічного зростання кожного регіону на основі унікальної комбінації внутрішніх факторів та умов.
ЗМІЦНЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ – внесок проекту:
РЕГІОНЕТ – національна мережа фахівців і практиків з регіонального та місцевого розвитку.
Метою створення РЕГІОНЕТ є об’єднання та професійний розвиток фахівців із усіх регіонів України, їх залучення до вироблення та реалізації політики, а також забезпечення для усіх суб’єктів розвитку територій (влади, бізнесу, громадськості) можливості отримати «з перших рук» продукти та послуги, засновані на кращих практиках регіонального та місцевого розвитку України.
Учасниками мережі є фахівці з різних суспільних секторів (держава, місцеве самоврядування, громадянське суспільство, наука, бізнес).
|
|
Основними викликами в процесі реалізації регіональної політики є:
РЕАЛІЗАЦІЯ – проекти регіонального розвитку Проекти регіонального розвитку підтримані ЄС в рамках грантового компоненту програми "Підтримка політики регіонального розвитку в Україні" (обсяг фінансування 6 млн євро):
|
РЕАЛІЗАЦІЯ – проекти підтримки внутрішньо переміщених осіб Проекти підтримки внутрішньо переміщених осіб профінансовані ЄС в рамках грантового компоненту програми "Підтримка політики регіонального розвитку в Україні" (обсяг фінансування 17 млн євро):
|
Загалом буде цілком справедливо констатувати факт існування в Україні детально регламентованої функції моніторингу та майже повної відсутності оцінки ефективності політики як на центральному так і на регіональному рівнях.
Оцінка якщо навіть і проводиться, до досить схематично, без застосування чіткого плану, прив’язки до конкретних заходів політики та предмету оцінки – які результати та який вплив має бути оцінено.
За відсутності ефективної системи моніторингу та оцінки важко говорити про ефективність заходів ДРП в Україні. Механістичне наведення десятків або навіть сотень статистичних показників соціально-економічного розвитку у контексті того чи іншого закону, стратегії або нормативного акту не буде відповіддю на головний виклик – забезпечення ефективних механізмів здійснення трансформацій у сфері регіонального розвитку. Більш того, нинішня система враховує лише одного "гравця" – державний сектор – і в силу своєї негнучкості як правило непридатна для оцінки спільних зусиль та заходів із приватним та громадським сектором, міжнародними організаціями та органами самоорганізації населення. Все це потребує подальших змін та запровадження дійсно системної функції моніторингу та оцінки ДРП.
МОНІТОРИНГ/СТАТИСТИКА – внесок проекту:
Роль статистичної інформації для цілей регіональної політики важко переоцінити. Для досягнення оптимальних цілей будь-якої політики і ДРП зокрема статистична інформація має бути об’єктивною, комплексною, прозорою, доступною і надаватися вчасно для прийняття управлінських рішень (в межах технічних можливостей окремих масивів інформації). Вона також у більшості своїй має бути відкритою для доступу широких кіл громадськості та експертів через сучасні засоби комунікацій, онлайн ресурси та публікації. Протягом останнього десятиліття були зроблені певні зусилля щодо реформування системи збору та презентації статистичної інформації для різних територіальних рівнів із метою надання більш релевантної, вчасної та об’єктивної інформації щодо розвитку областей, міст і районів.
Однак існує безліч проблем у сфері статистики, які гальмують процеси формування та реалізації ДРП, моніторингу ефективності її виконання на державному та регіональному рівнях. Це зокрема:
У 2014-16 роках на вищому політичному рівні прийнято усі необхідні рішення щодо напрямку реформи державної регіональної політики і переорієнтацію державної регіональної політики на людину через формування сприятливого для її проживання середовища не залежно від місця її проживання. Підготовлено та прийнято необхідну нормативно-правову базу такої реформи. Ключове завдання на перспективу – забезпечити реалізацію нової ДРП до 2020 року відповідно до нового законодавства та Державної стратегії регіонального розвитку України.
Іншим пріоритетом на перспективу є нагальні зміни у системі врядування та інституційного середовища ДРП. Без системних змін адміністрування політики досягнути позитивних і головне довгострокових результатів від найбільш інноваційних та дорогих інструментів стимулювання розвитку регіонів неможливо. Важливо також звернути особливу увагу на першочергову необхідність ефективної координації секторних політик із ДРП – їх пріоритетів, програм, бюджетів та заходів, які мають значний вплив на розвиток регіонів.
Протягом усього періоду реалізації Програми ЄС "Підтримка політики регіонального розвитку в Україні" експерти пропонували конструктивні напрямки щодо вдосконалення існуючої моделі та нові кроки у сфері ДРП, які на нинішньому етапі є необхідними. Наші рекомендації не є інструкціями і тому не мають чіткого механістичного характеру – із зазначенням виконавців та строків виконання. Однак це не означає, що їх можна відкласти у довгий ящик – загострення проблем регіонів, зростання розриву у рівнях їх розвитку та соціоментальна дивергенція створюють реальну загрозу для єдності політико-економічного та суспільного простору України. Треба діяти сьогодні і зараз, щоби зміни не стали незворотними.
Загалом, незважаючи на багаторічне ігнорування важливості державної регіональної політики, це є однією із найбільш важливих сфер державного управління для країни, яка має масштаби території, кількість населення та різноманітність регіонів як Україна. Нерозумним та недалекоглядним є ігнорування ефекту та наслідків, які спричиняють різні інструменти та заходи галузевих політик на простір держави, доступність територій, їх привабливість для життя та ведення бізнесу, їх конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість, стабільність та безпеку, туристичний потенціал та соціальне благополуччя.
Ми пропонуємо змінити відношення до українського простору
та визнати важливість благополуччя українських регіонів для створення
благополучної української нації та держави.
Детальну інформацію про діяльність та результати Програми ЄС "Підтримка політики регіонального розвитку в Україні" можна отримати на інтернет сторінці: www.surdp.eu
Cтаття опублікована у віснику РЕГІОНЕТ "Стратегія розвитку" №1.