Андрій Демчук
Директор департаменту залучення інвестицій Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

Ірина Новікова
Начальник відділу державно-приватного партнерства департаменту залучення інвестицій Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

Одним із інструментів, який дозволить залучити в державний сектор економіки додаткові інвестиційні ресурси та сприятиме розвитку партнерських відносин держави та бізнесу, – є державно-приватне партнерство (ДПП), яке в умовах розвитку економіки нашої країни є актуальною формою співробітництва між державними та приватними партнерами та нагальною вимогою сьогодення. У той же час ДПП сьогодні розглядається як інноваційний інструмент розвитку територіальних утворень місцевого та регіонального рівнів.

Як свідчить світовий досвід, загального визначення поняття державно-приватного партнерства не існує – МВФ визнав, що немає чіткого погодження стосовно того, як тлумачити ДПП.

«Не існує всеохоплюючого і повного визначення державно-приватних партнерств. ДПП – це широке визначення, яке охоплює велику кількість видів економічної діяльності і постійно розвивається» – Фрітс Болькештейн, уповноважений представник Генерального директорату з питань внутрішнього ринку Європейської комісії.

Наприклад, відповідно до рекомендацій для місцевих органів влади стосовно державно-приватних партнерств Канади, державно-приватні партнерства (ДПП) – це домовленості між підприємствами державного та приватного сектора з метою забезпечення функціонування громадської інфраструктури, комунального господарства та пов’язаних послуг.

Такі партнерства характеризуються розподілом інвестицій, ризиків, відповідальності та винагород між партнерами. Причини створення таких партнерств дуже різні, але переважно – це фінансування, проектування, будівництво, експлуатація та обслуговування громадської інфраструктури та послуг.

Водночас Міністерство фінансів Чеської Республіки визначає державно-приватне партнерство (ДПП) як партнерство між державним і приватним сектором для реалізації проекту або послуг, що традиційно надаються державним сектором.

Державно-приватне партнерство визнає, що державний сектор та приватний сектор мають відповідно певні переваги у виконанні спеціальних задач. Дозволяючи кожному сектору робити те, що в нього найкраще виходить, комунальні послуги та інфраструктура можуть бути забезпечені.

Відповідно до українського законодавства, а саме Закону України «Про державно-приватне партнерство», державно-приватне партнерство (ДПП) – співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами-підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому цим Законом та іншими законодавчими актами, та відповідає ознакам державно-приватного партнерства, визначеним цим Законом.

Таким чином, незважаючи на відсутність єдиного тлумачення поняття ДПП, в усіх країнах кінцевим його результатом є розвиток, фінансування, проектування, будівництво, експлуатація та обслуговування громадської інфраструктури, комунального господарства та пов’язаних послуг у найбільш економічно вигідний спосіб.

Підтвердженням широкого розповсюдження ДПП у світі є, зокрема, статистика European PPP Expertise Centre (EPEC), за даними якого в країнах ЄС у І півріччі 2016 році укладено 40 угод ДПП (порівняно з 27 у І півріччі 2015 року), середня вартість яких становила 194 млн євро.

У І півріччі 2016 року Великобританія стала лідером серед інших країн з найбільшим ринком ДПП у вартісному вираженні – 3,1 млрд євро та по кількості угод – 20 угод ДПП. Слідом ідуть Франція, Королівство Нідерландів та Словацька Республіка. Що стосується сфер реалізації проектів ДПП, то найбільша кількість угод ДПП у І півріччі 2016 року була укладена у сфері освіти – 19 угод (проти 9 в І півріччі 2015 року) на суму 1,2 млрд євро, далі йдуть сфери транспорту та охорони здоров’я, що є свідченням соціальної орієнтації проектів ДПП.

Також варто зазначити, що у світі дедалі більше уваги звертається на проекти ДПП, в першу чергу спрямованих на потреби людей. Так, під час Восьмої сесії Європейської економічної комісії Організації Об’єднаних Націй (ЄЕК ООН) Групи спеціалістів з ДПП наголошувалось, що під час підготовки проектів ДПП та проведення тендерних процедур основні акценти необхідно робити не на фінансові показники проекту, а на соціальні наслідки та відповідність таких проектів Цілям розвитку тисячоліття. На підтвердження цього під час зазначеної сесії було продемонстровано 14 прикладів хорошого управління проектами ДПП, в першу чергу орієнтованих на потреби людей, у таких сферах: водопостачання (Гаїті та Вірменія), енергетика (Індія та КНР), транспортна інфраструктура (Білорусь, КНР, Мадагаскар), охорона здоров’я (Філіппіни), освіта (Монголія), поводження з побутовими відходами (Бразилія).

У контексті зазначеного можна дійти висновку, що механізм ДПП є широко розповсюдженим у всіх куточках світу. При цьому найбільш ефективним та затребуваним ДПП є у країнах, економіки яких розвиваються (країни Латинської Америки, Східної Азії, Туреччина тощо).

Переходячи від теорії до практичного застосування, варто наголосити, що основними цілями використання ДПП є, зокрема, збільшення інвестицій у нову інфраструктуру та забезпечення модернізації існуючої інфраструктури; залучення додаткових джерел фінансування для розвитку інфраструктури; зниження вартості та покращення якості будівництва, експлуатації та обслуговування; забезпечення вчасного та адекватного обслуговування протягом усього строку служби активів; покращення доступу до послуг публічного характеру; покращення якості послуг публічного характеру; використання досвіду та технологій приватного сектора; збільшення фіскального простору держави.

Основними ознаками ДПП, що вирізняють його з-поміж інших видів співробітництва держави та бізнесу, є такі:

• надання прав управління (користування, експлуатації) об’єктом партнерства або придбання, створення (будівництво, реконструкція, модернізація) об’єкта державно-приватного партнерства Р· подальшим управлінням (користуванням, експлуатацією), Р·Р° СѓРјРѕРІРё прийняття та виконання приватним партнером інвестиційних зобов’язань РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕ РґРѕ РґРѕРіРѕРІРѕСЂСѓ, укладеного РІ рамках державно-приватного партнерства;
• довгостроковість РІС–РґРЅРѕСЃРёРЅ (РІС–Рґ 5 РґРѕ 50 СЂРѕРєС–РІ);
• передача приватному партнеру частини СЂРёР·РёРєС–РІ Сѓ процесі здійснення державно-приватного партнерства;
• внесення приватним партнером інвестицій РІ об’єкти партнерства С–Р· джерел, РЅРµ заборонених законодавством.

Поряд з цим слід звернути увагу, що об’єктами ДПП є існуючі, зокрема відтворювані (шляхом реконструкції, модернізації, технічного переоснащення) об’єкти, що перебувають у державній або комунальній власності, а також створювані або придбані об’єкти в результаті виконання договору, укладеного в рамках ДПП.

Водночас об’єктами державно-приватного партнерства не можуть бути об’єкти, щодо яких прийнято рішення про приватизацію.

Щодо сфер застосування ДПП, то законодавець доволі детально окреслив їх у статті 4 Закону України «Про державно-приватне партнерство», при цьому залишивши диспозитивну норму, якою передбачається, що за рішенням державного партнера ДПП може застосовуватися в інших сферах діяльності, крім видів господарської діяльності, які відповідно до закону дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам та організаціям.

Як же ініціювати проект ДПП та визначити доцільність його реалізації?

У цьому контексті варто зазначити, що підготовка проектів ДПП має свої особливості порівнян з підготовкою інших інвестиційних проектів, що зумовлено специфікою таких проектів, зокрема, довгостроковим співробітництвом держави та бізнесу.

Так, під час ініціювання та підготовки проекту ДПП слід керуватись Законом України «Про державно-приватне партнерство» (далі – Закон), Постановою Кабінету Міністрів України від 11квітня 2011 р. № 384 «Деякі питання організації здійснення державно-приватного партнерства», якою, зокрема, затверджено Порядок проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 р. № 232 «Про затвердження Методики виявлення ризиків здійснення державно-приватного партнерства, їх оцінки та визначення форми управління ними».

Відповідно до законодавства пропозиції про здійснення ДПП готуються центральними або місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування або особами, які відповідно до Закону можуть бути приватними партнерами, та подаються до органу, уповноваженого проводити аналіз ефективності здійснення державно-приватного партнерства.

Рішення про здійснення державно-приватного партнерства чи про недоцільність його здійснення приймається за результатами проведення аналізу ефективності здійснення ДПП. Детальну поетапну схему проведенння аналізу ефективності здійснення ДПП наведено у схемі.

Варто зазначити, що під час проведення аналізу ефективності здійснення ДПП особливу увагу необхідно приділити аналізу соціально-економічних та екологічних наслідків здійснення ДПП, а також оцінці та розподілу ризиків.

ДПП слід використовувати у випадку, якщо буде доведено, що його застосування є вигіднішими для економіки та суспільства порівнян з іншими механізмами, що можуть бути використані для реалізації проекту.

Cтаття опублікована у віснику РЕГІОНЕТ "Стратегія розвитку" №2.