Всеукраїнська мережа фахівців і практиків
з регіонального та місцевого розвитку

Послуги в регіонах

Вибір редакції

Як пройти відбір та стати учасником мережі РЕГІОНЕТ

Читати повністю

Короткі рекомендації про те, як взяти участь у відборі до РЕГІОНЕТ і стати учасником мережі

Матеріали базового навчання - відтепер у вільному доступі!

Читати повністю

Матеріали базового навчання для кандидатів на участь у РЕГІОНЕТ викладено на порталі мережі у вільному доступі

Відеозаписи заходів РЕГІОНЕТ та партнерів мережі

Читати повністю

Відеозаписи, зроблені мережею РЕГІОНЕТ: власні заходи та заходи партнерів мережі

Партнери

 
 
  • УАРОР

    Українська асоціація районних та обласних рад

  • АМУ

    Асоціація міст України

  • ВАССР

    Всеукраїнська асоціація сільських та селищних рад

  • Мінрегіон

    Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства

  • komsamovr

    Секретаріат Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Верховної Ради України

  • www.narda.org.ua

    Асоціація агенцій регіонального розвитку України

  • www.coe.kiev.ua

    Офіс Ради Європи в Україні

  • DESPRO

    Швейцарсько-український проект «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO

  • ІГС

    Інститут громадянського суспільства

  • АММУ

    Асоціація малих міст України

  • НАДУ

    Національна академія державного управління при Президентові України

  • Відродження

    Програмна ініціатива «Демократична практика» Міжнародного фонду «Відродження»

  • УНЦПД

    Український незалежний центр політичних досліджень

  • ЦППР

    Центр політико-правових реформ

  • Мережа центрів

    Громадська спілка "Мережа Центрів правової інформації та консультацій"

  • НАСДСУ

    Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України

  • Ресурсний центр

    Центр управління знаннями «Ресурсний центр зі сталого місцевого розвитку»

Децентралізація освіти – один з реальних кроків до розвитку територій

14.06.2017
В Україні триває процес децентралізації влади. В ході реформи об’єднані територіальні громади мають стратегічне завдання – створити функції управління освітою. Метою такого реформування насамперед є передача повноважень і відповідальності за управління освітою демократично обраним органам місцевого самоврядування і школам. Однак, повноваження щодо визначення загальноукраїнської освітньої стратегії та спільного курсу освітньої реформи повинні бути збережені за Міністерством освіти і науки.

Про переваги, проблеми та перспективи децентралізації освіти в Україні читайте в інтерв’ю із Головою Асоціації об’єднаних територіальних громад (ОТГ) Олександром Корінним, який також є головою Новоукраїнської ОТГ.

– Пане Олександре, які країни можуть бути прикладом для нашої держави в процесі децентралізації освіти?

– До польської моделі децентралізації освіти наша подібна, до інших моделей подібна, але в принципі, в неї є відмінності, які десь роблять її автентичною. Але я за те, щоб ми робили свою децентралізацію, а не списували в когось правила, адже територія, менталітет, політична складова і так далі – вони не дають можливості робити якусь кальку або копіювати, треба шукати свій шлях. Але в основі, в принципі, – польська система освіти.

– Чи визначені зараз концепція та основні напрями децентралізації освіти, чи нині вони перебувають лише на стадії розробки?

– Основна ідея децентралізації – передача повноважень і ресурсів із центру на місця, для того, щоб найголовніші послуги, які влада повинна надавати своїм громадянам – в освіті, в первинній медицині, архітектурі, будівництві, дорожньому господарстві… щоб все це вирішувалось на рівні місцевому. А політичні питання, державний бюджет, оборона – хай вирішується на рівні Києва, на рівні столиці. Але, якщо ми говоримо про надання повноважень в галузі освіти, то тут виступає так звана секторальна децентралізація, тобто кожне Міністерство, кожна галузь повинні мати свої напрацювання – а якби вони це бачили. Звичайно, все на місцевий рівень не передаси. Повинен бути розумний баланс державної влади і місцевого самоврядування, тому що занадто багато повноважень на місцях в деяких випадках є загрозою створення, скажімо так, удільних князівств, навіть, можна сказати, сепаратизму. Тому ще раз – розумний баланс і треба нам цю модель в Україні напрацювати. Для старту насамперед потрібна воля керівників держави – передати повноваження, гроші, а вже далі – робота професіоналів. Медики повинні створити свою модель первинної медицини на місцях, освітяни – свою і так далі.

– Чи визначено термін в який українська освіта має зазнати кардинальних змін?

– Термінів немає, на жаль. Можливо, їх і не потрібно ставити, тому що в різних регіонах ситуації різні з покриттям ОТГ. Кожна територія має свій менталітет, свої передумови для реалізації реформи, тому термінів на сьогодні ще немає. Однак, за великим рахунком, ми не можемо затягувати час, наприклад 7-8 років у нас немає. Не забувайте, в який час ми реформуємось, оскільки в нас іде війна на сході, в нас фактично промислові серйозні підприємства, які солідну частину ВВП виробляли, сьогодні окуповані. Реформу робити треба якомога скоріше. До речі, ця реформа, якщо її правильно застосувати – це одна із пігулок для держави, щоб в майбутньому не повторився Крим і Донбас.

– Які переваги дає жителям окремого населеного пункту децентралізація освіти?

– На мою думку, ніхто крім сільського голови, міського голови, не знає, де повинна бути школа, де повинен бути дитсадок, яка школа дає якісні знання, а яка не має достатнього ресурсу для надання якісних освітніх послуг. Жоден чиновник з облдержадміністрації чи Міністерства освіти ситуацію краще за них не знає. З іншого боку, коли освіта повністю фінансувалася і управлялася з гори, по великому рахунку місцева влада займала політичну позицію "нема села – немає школи", "не закривайте – це ганьба" і так далі. І що ми маємо в результаті? Приміром, по моєму району колись було близько 8 тисяч учнів і діяла 31 школа, залишились 4 тис учнів і все одно деякий час 31 школа цю кількість дітей обслуговувала. Зараз 28 шкіл, здається, по району. Тобто, є школи, де кількість вчителів і обслуговуючого персоналу переважає над кількістю учнів. Є школи, де дуже низький відсоток здачі ЗНО навіть на середньому рівні, не говорячи вже про високий рівень. Тобто, школа сьогодні не має фахівців і не дає відповідного рівня освіти, не дає можливості скласти ЗНО, відповідно – підготувати з цієї території фахівців.

Я не думаю, що така школа має перспективи і майбутнє, це більше дитсадок з денним перебуванням дорослих школярів, тому звичайно систему треба реформувати. Але громада сама повинна вирішити, яка з двох-трьох шкіл, які в райцентрі функціонували, є кращою. Крім того, люди самі визначають, де повинна залишитись початкова школа, або другого-третього ступеня, а де буде профільна, яка може підготувати людей до вступу в вузи. А також, який саме профіль треба обрати, що для території буде корисним на сьогодні. Одним словом, можна довго кепкувати і говорити, а можна взяти і самому зробити. От сьогодні ця модель дає змогу зробити реформу самому. Справжні місцеві лідери, які бачать перспективи громади, мають взяти в руки цю галузь, створити правильну збалансовану модель, щоб була шкільна освіта якісна, і середня освіта, і профільна освіта, і позашкільний заклад, де діти отримають можливість розвивати свої творчі здібності.

Щоб не було так, як є дуже часто в районах сьогодні, наприклад, є позашкільний заклад, ДЮЦ, спортивна школа, є навіть фахівці, які там працюють, але немає наповненості груп. Або є такі гуртки, куди діти не ходять, але вони фінансуються, бо є якісь інші причини чому треба їх фінансувати і виходить, що кошти громади використовуються не ефективно. Тож, ефективне використання ресурсів і кадрових, і фінансових – це може зробити знову таки тільки місцева влада.

– Окрім переваг, які дає децентралізація освіти, треба говорити про виклики, з якими стикнеться громада. Наприклад, люди остерігаються, що дітям доведеться довго добиратись до школи, а зважаючи на стан доріг – це дійсно можна вважати серйозною проблемою.

– Ми розглядаємо освіту з двох позицій: якщо говоримо про якість, то нам треба сьогодні думати над тим, як забезпечити підвищення кваліфікації вчителів і викладачів, як мотивувати їх до саморозвитку, як створити систему за допомого якої учні навчаться підсумовувати інформацію, користуватися нею, а не просто завчити вірш чи окрему тему, а через тиждень забути. Наша мета – дати корисні знання, а не вивчити все підряд потроху, бо така програма. Тобто, тут треба говорити про зміни в програмі, покращення технічного оснащення шкіл. Давайте будемо відвертими, ту кількість шкіл, яка є сьогодні в Україні, забезпечити технічно повністю неможливо. Створивши опорні школи з певним нахилом, ми можемо, наприклад, у моїй громаді в одну з шести-семи шкіл закупити нормальний кабінет хімічний, закупити реактиви або зібрати біологічний кабінет, залучити дітей, які хочуть глибше вивчати ці теми і дати їм ґрунтовні профільні знання. Але, якщо дивитись, з точки зору, що найближча школа через дорогу, мій тато ходив в неї, мій дідусь тут вчився і я хочу бути тільки тут, то тут маємо справу із споживацьким егоїзмом. Дивуюсь, коли батьки кажуть, що нічого, що школа погана, що мало випускників вступає на державну форму у вузи, головне, що близько й зручно. Я б, наприклад, повіз свою дитину за 20-30 кілометрів в сусідню школу, якби знав, що тамтешні викладачі мають високий рівень, а моя дитина має перспективи вступу до вузу через високі бали на ЗНО.

До прикладу, у Швеції підвіз дітей до школи на таку відстань не вважається проблемою. У нашій державі, навпаки, постійно наголошують на цьому питанні. Так, в Україні є велика проблема – це стан доріг, тому може просто варто почати якісніше їх ремонтувати?!

Поділюся власним досвідом: щоб покращити стан доріг у нашій територіальній громаді, ми повністю відмовилися від ямкового ремонту. Зараз у нас виконується лише капітальний ремонт на тих дорогах, де відбувається внутрішнє перевезення. Так, коштів немає, щоб виконати капітальний ремонт однієї дороги за один раз, тому він виконується частково, але якісно. При гарному стані доріг та комфортному транспорті відстань не є проблемою.

– Серед основних міфів щодо децентралізації освіти також і масове скорочення вчителів. Чи є раціональне зерно в цих пересторогах?

– Звичайно, у такому форматі конкуренція зростає. Але скажіть, будь ласка, якщо в сільській школі педагог у віці 70 років, людина, яка має диплом філолога 1968 року випуску викладає біологію та математику, про яку якість знань ми можемо говорити?! Чи не краще сьогодні взяти молодого спеціаліста, який вже вчив сучасну історію України, готовий застосовувати на практиці інтерактивні методи навчання, вміє користуватись планшетами, мультимедійними дошками і так далі, чи все ж триматись за людину, яка є соціально захищеною і має пенсію? Я розумію, що вони, можливо, малі, ті пенсії, але пенсіонери їх отримують. От говорять про те, що у селах немає молоді, а куди їй повертатись, коли всі місця заброньовані людьми пенсійного віку? Так, конкуренція підвищиться і дехто з педагогів починає цим маніпулювати. Але якщо місцева влада бачить перспективу у вивільнених людях, то вони без роботи не лишаться. На своїй території ми, приміром, плануємо залучати таких спеціалістів до позашкільної роботи, позакласної, давати їм гурткову роботу, факультативну роботу, якщо вони дійсно добрі професіонали і їхні послуги потрібні. Роботу їм знайти місцева влада повинна. Але насамперед ми повинні забезпечити рівень якісної освіти. А зробити це без кадрових перестановок неможливо.

– На кого лягають фінансові зобов’язання у випадку децентралізації освіти?

– На початку децентралізації нам обіцяли, що всі фінанси на освіту і субвенцію, які раніше отримували органи державної влади – державні адміністрації, перейдуть органам місцевого самоврядування. Зараз же уряд, посилаючись на те, що потрібно робити заходи з енергозбереження, енергоефективності, тому що ми неекономно витрачаємо субвенцію і ресурси, спонукає нас до того, що частину субвенції нам не дадуть. Сьогодні на місцеві бюджети перекладено фінансування оплати праці непедагогічних працівників плюс утримання шкіл – ремонти, оплата за енергоносії та інше. Я вважаю, що це серйозно підриває ресурс розвитку громади на цьому етапі. Я розумію, що енергоефективність дуже на часі, це правильні речі, які потрібно робити, потрібно економити на утриманні шкіл, але не так різко. Розумієте, в той рік, коли масово й активно створюються громади, відразу відібрати в них цей ресурс мабуть не дуже на часі. По Україні близько 9,2 млрд. гривень сьогодні передано на місцевий бюджет на утримання шкіл, але до цього треба додати, що 6 млрд. гривень треба ще й на медицину. Тож сьогодні можливість ресурсів стала менша, але занадто критичної ситуації немає. Ресурси у місцевих бюджетах ОТГ на утримання шкіл є. Але треба робити розумну збалансовану систему, створювати опорну школу. Я за те, щоб перший ступінь був у кожному селі, де зараз є школи, бо дитину до п’ятого класу возити не дуже зручно і добре для дитини. Там, де є можливість з огляду на наповненість класів, лишати дев’ятирічку. А вже профільні класи – тільки в опорних школах з високим рівнем якості освіти.

Я не думаю, що в нас достатньо фінансів на сьогодні, але впевнений, що спільно з громадою ми їх збалансуємо, розумно витратимо і дамо можливість дітям отримувати якісну достойну освіту. Адже тільки завдяки освітній реформі ми зможемо забезпечити однаковий доступ до якісної середньої освіти усім жителям, як маленьких сіл, так і міст. Децентралізація освіти – це один з реальних кроків до розвитку територій і нашої держави.

За матеріалами www.kirovograd.net