Юрій Третяк
Заступник керівника проекту ЄС "Підтримка політики регіонального розвитку в Україні"

ПРО ПРОГРАМУ ЄС "ПІДТР�МКА ПОЛІТ�К� РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВ�ТКУ В УКРАЇНІ"

Метою програми є сприяння суспільному, економічному та територіальному згуртуванню країни.

Програма Європейського Союзу "Підтримка політики регіонального розвитку в Україні" (ППРРУ) розпочалась у січні 2013 року та діятиме до лютого 2017 року.

Реалізація програми надає можливість підвищити потенціал українських органів державної влади та інших зацікавлених сторін щодо розроблення та впровадження ефективної політики регіонального розвитку.

Бенефіціаром програми є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Технічне завдання Програми ППРРУ передбачає низку очікуваних результатів:

• РЈСЂСЏРґРѕРј розроблена державна політика регіонального розвитку, РІ С‚.С‡., необхідні для С—С— здійснення та фінансування нормативно-правові та адміністративні інструменти;
• Розроблено та ухвалено Державну стратегію регіонального розвитку РґРѕ 2020 СЂ. та План заходів для впровадження цієї стратегії;
• Впроваджено проекти регіонального розвитку;
• Вдосконалено систему підвищення потенціалу, створено та запущено мережу фахівців-практиків Р· питань регіонального розвитку.

Програма складається із двох частин:

1. проекту технічної допомоги з питань політики регіонального розвитку Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, який у свою чергу має:
   • Компонент Рђ – надання ефективної інституційної підтримки органам, СЏРєС– впроваджують політику регіонального розвитку;
   • Компонент B – РѕР±’єднання фахівців та практиків Сѓ сфері місцевого та регіонального розвитку РІ мережу РЕГІОНЕТ.

1. грантової програми, в рамках якої, на конкурсних засадах, було відібрано та профінансовано 14 проектів регіонального розвитку (6 млн євро) та 18 проектів з підтримки внутрішньо переміщеним особам та територіальним громадам, що зазнали впливу внаслідок конфлікту на сході Україні (17 млн євро)

Програма реалізовується консорціумом в який входять:

Німецьке товариство міжнародного співробітництва (GIZ)	GFA Consulting Group	Асоціація агенцій регіонального розвитку України

НЕОБХІДНІСТЬ НОВОЇ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТ�К� ДЛЯ УКРАЇН�

Україна – держава Р· великою Р·Р° світовими мірками територією, регіони СЏРєРѕС— суттєво відрізняються РјС–Р¶ СЃРѕР±РѕСЋ. РќРµ РІСЃС– регіони України мають РІРёРіС–РґРЅС– РїСЂРёСЂРѕРґРЅС– характеристики, котрі роблять С—С… привабливими для проживання, праці, здійснення інвестицій тощо. РќРµ РІСЃС– регіони України просуваються вперед РІ однаковому темпі: економічний та соціальний розвиток Сѓ деяких регіонах значно повільніший РЅС–Р¶ РІ інших. Певні РІРёРґРё господарської діяльності РЅРµ можуть розвиватися або здійснюватися РЅР° РІСЃС–С… територіях, оскільки деякі території мають РѕР±’єктивні переваги або вади.

В Україні, до економічних диспропорцій в регіональному розвитку додаються проблеми суттєвих відмінностей в національному, мовному та соціоментальному вимірі між деякими регіонами Сходу і рештою регіонів України. Такі ж відмінності є в середині цих регіонів.

Міжрегіональна асиметрія у соціально-економічному розвитку регіонів, яка продовжує наростати, може посилювати напруженість між регіонами на рівні їх мешканців, виходячи із дійсно суттєвих відмінностей у регіональній ідентичності.

РЇРє наслідок відсутності протягом тривалого часу дієвої регіональної політики – Україна переживає загрозливу РєСЂРёР·Сѓ державності, РїРѕРІ’язану С–Р· дезінтеграцією українського простору.

Централізований підхід до регіональної політики, домінування галузевих підходів та практик над територіальними, які були притаманні протягом майже усього періоду незалежної України виявилися непродуктивними і не дозволили у повній мірі розкрити можливості всіх регіонів. Уряди країн ЄС та інших країн світу приділяють все більше уваги принципам партнерства та координації, стратегічного планування та цільового спрямування коштів, в тому числі на гібридні інструменти політики (гранти плюс кредити). Одночасно обсяги фінансування регіональної політики у цих країнах постійно зростають, а також посилюється контроль за їх використанням і глибина аналізу впливу конкретних заходів та інструментів із метою вдосконалення політики у майбутньому. Україна може багато запозичити з цих практик та підходів, звичайно ґрунтуючись на місцевому контексті та специфіці розвитку регіонів України.

Р—Р° останні СЂРѕРєРё регіони та великі метрополії набули особливого статусу Сѓ глобальній економічній системі. Р— РѕРґРЅРѕРіРѕ Р±РѕРєСѓ це РїРѕРІ’язано С–Р· успішним розвитком регіональних СЂРёРЅРєС–РІ, особливо Сѓ країнах С–Р· економікою, що динамічно розвивається (Китай, Індія, Бразилія, РџРђР , Індонезія та С–РЅ.), СЏРєС– активно використовували СЃРІРѕС— місцеві переваги для підвищення конкурентоспроможності економіки. Р— іншого Р±РѕРєСѓ позиції регіонів та РјС–СЃС‚ посилюються Р· причини інтенсифікації тенденцій кооперації та партнерства РјС–Р¶ СЃСѓР±-національними акторами задля вирішення глобальних проблем.

Регіони та міста знаходяться під впливом макро-трендів, які впливають на суспільство, уряди та компанії, формують нові засади світогосподарської системи та соціуму.

Серед трендів, вплив яких є найбільш суттєвим є:

• Урбанізація – зростання ролі РјС–СЃС‚, РїСЂРё чому РЅРµ лише найбільших метрополій, але Р№ середніх Р·Р° СЂРѕР·РјС–СЂРѕРј РјС–СЃС‚;
• Міграція – СЏРєР° формує динамічні СЂРёРЅРєРё праці та певним чином компенсує дисбаланс, що виникає Сѓ СЂС–Р·РЅРёС… регіонах світу внаслідок демографічних Р·РјС–РЅ;
• Інформатизація суспільства та проникнення РЅРѕРІРёС… телекомунікаційних технологій, формування економічної системи що базується РЅР° знаннях;
• Глобальні виклики щодо забезпеченості продовольством та РїСЂРёСЂРѕРґРЅРёРјРё ресурсами (особливо РІРѕРґРѕСЋ та родючими ґрунтами);
• Зростання Р·Р° принципами сталого розвитку.

Державна регіональна політика – РѕРґРЅР° Р· ключових політик держави, реалізація СЏРєРѕС— РїРѕРІРёРЅРЅР° забезпечити:

• зменшення дисбалансів Сѓ економічному розвитку регіонів/територій, що С” важливою СѓРјРѕРІРѕСЋ забезпечення єдності державного простору та стійкості держави;
• стумулювання розвитку точок економічного зростання (РјС–СЃС‚) та С—С… взаємозв’СЏР·РєСѓ С–Р· периферією (сільськими територіями);
• створення СѓРјРѕРІ для мереж малих РјС–СЃС‚ вирішувати спільні проблеми розвитку, СЏРєС– РІРѕРЅРё РЅРµ спроможні осилити поодинці;
• надання громадянам СЂС–РІРЅРёС… можливостей соціально-економічного розвитку та гарантованого СЂС–РІРЅСЏ публічних послуг РЅРµ залежно РІС–Рґ місця проживання;
• координацію політики розвитку секторів економіки Сѓ територіях та залучення Сѓ ці процеси регіональних СЃСѓР±’єктів розвитку Р· метою гармонійного, сталого та інклюзивного розвитку кожного регіону України;
• вирішення завдань міжрегіональної та транскордонної співпраці.

Нова система управління ДРП, розроблена на засадах повного циклу публічної політики, включає в себе:

• стратегічне С– операційне планування регіонального розвитку РЅР° СЂС–РІРЅС– держави та кожного регіону;
• фінансування С– реалізацію проектів соціально-економічного розвитку регіонів РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕ РґРѕ цілей державної та регіональних стратегій та планів заходів Р· С—С… реалізації;
• систему моніторингу реалізації проектів розвитку регіонів та оцінки впливу ДРП РЅР° розвиток держави РІ цілому;
• систему інституцій РЅР° державному та регіональному СЂС–РІРЅС–, СЏРєС– спроможні ефективно управляти ДРП.

Роль регіональної політики, як однієї із важливих складових у системі державної політики, зростає, а також зростає кількість та глибина залучення місцевих та регіональних партнерів.

Державна регіональна політика С” важливим елементом політики держави, спрямованої РЅР° посилення конкурентоспроможності економіки держави та С—С— регіонів, підвищення СЂС–РІРЅСЏ добробуту населення та СЃРїСЂРёСЏРЅРЅСЏ інтегрованості С—С— простору. РќР° РІС–РґРјС–РЅСѓ РІС–Рґ галузевих політик РІРѕРЅР° перш Р·Р° РІСЃРµ має орієнтуватися РЅР° просторовий ефект певних політичних рішень С– заходів, програм С– бюджетів, служити певним фільтром через СЏРєРёР№ окремі РІРёРґРё політики спрямовуються РЅР° конкретні території Р· метою досягнення оптимального (позитивного) ефекту та компліментарності заходів. ДРП – це політика синергії, СЏРєР° РїСЂРё правильному плануванні та реалізації забезпечує ефект набагато вищий, РЅС–Р¶ ефект РІС–Рґ СЃСѓРјРё окремих заходів галузевих політик.

Д�НАМІКА РОЗВ�ТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇН�

Традиційно більшість країн Р·С– значними територіями мають регіональні відмінності – РІС–Рґ культурно-етнічних та ментальних РґРѕ соціально-економічних. Р’ Україні, РїСЂРё наявності значних просторових економічних та соціальних диспропорцій, С–СЃРЅСѓС” феномен невідповідності РјС–Р¶ економічною потужністю регіону та Р№РѕРіРѕ показниками соціального благополуччя та якості життя. РЈ локомотивах промислового розвитку, СЏРєС– С” лідерами Р·Р° показниками Р’Р Рџ РЅР° душу населення, промислового виробництва та експорту, спостерігаються найгостріші соціальні проблеми – найвищі СЂС–РІРЅС– депопуляції, смертності (особливо серед чоловіків працездатного РІС–РєСѓ), еміграції, захворюваності, алкоголізму, тут неблагополучна криміногенна та екологічна ситуація та С–РЅ. Також тут нижчі СЂС–РІРЅС– приватної ініціативи, підприємництва та показники розвитку соціального капіталу. Цей феномен СЂС–РґРєРѕ зустрічається РІ економіках інших країн, РІ тому числі РІ країнах Центральної С– РЎС…С–РґРЅРѕС— Європи.

Економічний розвиток українських регіонів Р·Р° РѕСЃРЅРѕРІРЅРёРјРё показниками РїСЂСЏРјРѕ РЅРµ РїРѕРІ‘язаний С–Р· показниками, що характеризують привабливість регіону для життя людини. Вищий економічний розвиток, рівень урбанізації регіонів Сѓ поєднанні С–Р· більшою строкатістю складу населення поєднується С–Р· вищим рівнем злочинності, що накладає СЃРІС–Р№ відбиток РЅР° формування комфортного для людини середовища проживання. Демографічна ситуація Сѓ більшості українських регіонів С” досить напруженою: падіння чисельності населення лише дещо вповільнилось, але РЅРµ зупинилось, Р·Р° винятком РјС–СЃС‚ Києва та Севастополя, Р° також деяких областей Західної України. Старіння населення "вимиває" трудовий капітал та збільшує навантаження РЅР° працюючих. Одночасно спостерігається РІРёСЃРѕРєРёР№ рівень безробіття Сѓ деяких, особливо Західних та Центральних областях України, що призводить РґРѕ негативних еміграційних трендів.

Якість людського капіталу (освіта та навички) сильно варіює РјС–Р¶ регіонами С– С” найвищою Сѓ високоурбанізованих регіонах, РґРµ сконцентрована значна кількість Р’РќР— та робочих місць вищого професійно-кваліфікаційного СЂС–РІРЅСЏ. РќРѕРІС– та креативні робочі місця СЏРє правило Р·’являються Сѓ найбільших містах України С–Р· РїРѕСЂС–РІРЅСЏРЅРѕ РІРёСЃРѕРєРѕСЋ якістю життя – Києві, Львові, Одесі, Харкові, Дніпрі.

Серйозні проблеми С–Р· внутрішньою доступністю територій України мають стати РѕР±’єктом інвестицій Сѓ регіональний розвиток, оскільки покращення ступеня доступності територій може стати РѕРґРЅРёРј Р· головних рушіїв зростання конкурентоспроможності регіонів. Значні проблеми Сѓ сфері доступності Сѓ більшості випадків можна вирішувати ефективніше Р·Р° РґРѕРїРѕРјРѕРіРѕСЋ комплексної національної стратегії та можливості Р·Р° міжнародної фінансової підтримки.

Закарпаття та південно-західна частина Одеської області мають найбільш складну ситуацію Р· інтегрованістю Сѓ загальноукраїнський транспортний простір С– РїРѕРІ‘язані Р· рештою території України лише РІСѓР·СЊРєРёРјРё транспортними коридорами.
Незадовільний стан дорожньої інфраструктури та мультимодальної транспортної мережі із сіткою центрів по всій Україні стоїть на перепоні розвитку економічного потенціалу регіонів та їх привабливості для більш мобільних груп населення, він також гальмує міжрегіональну та внутрішньорегіональну інтеграцію.

Розрив у соціально-економічному розвитку українських регіонів дійсно значний, однак він співставний із диспропорціями, які існують у деяких країнах Європи. У більшості випадків столичні міста сильно "викривляють" ситуацію, оскільки є центрами тяжіння більшості інвестицій (іноземних та внутрішніх), місцем збору великої частки податків, мають високу частку освіченого населення що має високі рівні доходів. Така роль "економічного локомотиву" є позитивною для національної економіки за умови, що існують адекватні перерозподільчі механізми, які із часом надають можливість поширити позитивний економічний ефект на більш значні території держави. }

Загалом регіони України при дуже високих потребах у інвестиційних ресурсах в силу зношеності основних фондів мають дуже різні рівні забезпеченості інвестиціями та науковим потенціалом, який необхідний для виведення економіки на якісно новий рівень, для радикального підвищення доданої вартості продукції та послуг, продуктивності праці. "Периферійні" регіони центральної, північної та західної частини України страждають від браку інвестицій і знаходяться у певному замкнутому колі, коли відсутність внутрішніх ресурсів відштовхує потенційних інвесторів, а без додаткових фінансових вливань досягнення якісно нового рівня розвитку є неможливим. Очевидно, що ДРП має запропонувати радикально нові підходи до стимулювання розкриття потенціалу даних регіонів, через застосування нових інструментів, які ґрунтуються на унікальних рисах та можливостях даних регіонів.

На сьогодні структура економіки більшості регіонів України залишається незбалансованою. Домінують, як правило, 1-2 галузі в основному промислового виробництва, які випускають товари із низьким рівнем доданої вартості, інноваційності та високою енерго- та матеріалоємністю. Сектор послуг, який домінує у декількох регіонах, теж є недосконалим, оскільки тяжіє до "побутових" послуг та послуг із низькою доданою вартістю. В Україні порівняно мало високотехнологічних послуг та диверсифікованого портфелю бізнес-послуг. Домінування фінансових послуг, будівництва, нерухомості та торгівлі спричинило значні падіння в економіці сервісних центрів України, особливо Києва, так само як і в промислових локомотивах. Одночасно регіони із переважанням агросектору та харчової промисловості залишилися у відносному виграші після початку кризи 2008 року. Структура зовнішньої торгівлі товарами та послугами демонструє радикальний дисбаланс і домінування 4-5 регіонів як у експорті-імпорті послуг, так і товарів.

Одночасно Україна досягла значного прогресу у розвитку інформаційно-телекомунікаційних послуг, особливо у високоурбанізованих регіонах та великих містах. Це є важливою умовою для розбудови "електронної економіки", "електронного врядування", "електронної освіти", медицини та ін. Проникнення швидкісного інтернету (фіксованого та мобільного) є важливим інфраструктурним показником для оцінки потенціалу розвитку того чи іншого регіону.

Цей тренд також відповідає амбіціям сучасної регіональної політики України, яка має на меті максимально наблизити адміністративні та публічні послуги до всіх мешканців незалежно від місця їх проживання.

Сільськогосподарське виробництво України РїРѕРїСЂРё демонстрування постійного зростання та прискореної концентрації виробництва Сѓ агропромислових холдингах, ще РЅРµ досягнуло РѕР±СЃСЏРіС–РІ 1990 СЂРѕРєСѓ. Структура сільськогосподарського виробництва Р·Р° останні 25 СЂРѕРєС–РІ суттєво змінилась, через значне зменшення тваринництва та ягідництва. Значне зменшення поголів‘СЏ С…СѓРґРѕР±Рё, призвело РґРѕ РЅРµ здатності сільського господарства забезпечити населення України Сѓ РїРѕРІРЅРѕРјСѓ РѕР±СЃСЏР·С– необхідними набором харчових продуктів, знизило зайнятість Сѓ сільських територіях. Має місце значна ерозія та загальне зниження якості сільськогосподарських земель Сѓ більшості регіонів, Сѓ тому числі через практично РїРѕРІРЅСѓ відсутність внесення Сѓ ґрунти органічних РґРѕР±СЂРёРІ. Сільськогосподарське виробництво має значні можливості для розвитку, використовуючи місткість С– внутрішнього СЂРёРЅРєСѓ (незадоволений РїРѕРїРёС‚) Сѓ Рј‘СЏСЃРѕ-молочній та плодово-СЏРіС–РґРЅС–Р№ продукції.

Загалом маючи великі запаси родючих РѕСЂРЅРёС… земель, РїРѕРјС–СЂРЅРёР№ клімат, європейську систему розселення, Україна РЅРµ може забезпечити себе молочними, Рј‘СЏСЃРЅРёРјРё, СЂРёР±РЅРёРјРё продуктами, СЏРіС–РґРЅРѕСЋ та плодовою продукцією. Структура сільського господарства С” мало сегментарною, тотальне переважання зернового виробництва над тваринництвом веде РґРѕ зниження родючості земель С– витісняє С–Р· традиційного села робочі місця, знижує надходження РґРѕ місцевих бюджетів.

У сільських територіях відбувається швидке скорочення зайнятості економічно активного населення, особливо частки найманих працівників, що задіяні у сільськогосподарських підприємствах, що не компенсується розширенням зайнятості сільського населення в інших сферах, а також самозайнятості. Серед сільського населення має місце тенденція до посилення рівня бідності, а відтак, до скорочення можливостей молоді інтегруватись у суспільство, що стрімко змінюється.

Низький рівень зайнятості сільського населення і спричинена ним бідність призводить до падіння прогнозованої тривалості життя сільського населення та скорочення активного періоду життя людини. Має місце скорочення тривалості життя сільського населення у порівнянні з міським.

На державному рівні протягом останніх 20 років мали місце неодноразові спроби сформувати комплексне законодавство щодо розвитку агропромислового комплексу та сільських територій в Україні, проте цілісної системи досі не створено, оскільки не визначена стратегія розвитку цієї сфери. Державні цільові програми щодо розвитку села, не зважаючи на затвердження їхніх концепцій так і не ставали програмами, а Єдина комплексна стратегія розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 рр., яка розроблялася широким колом заінтересованих сторін та за підтримки міжнародних партнерів України, не була затверджена і, відповідно, не фінансується.

ЗАКОНОДАВСТВО ПРО РЕГІОНАЛЬН�Й РОЗВ�ТОК

Законодавство у сфері регіонального розвитку, яке було сформоване протягом 1991-2013 років мало створити цілісну та взаємоузгоджену систему, що визначає перелік стратегічних та планувальних документів у сфері регіонального розвитку, визначає інституції, що формують та реалізують державну регіональну політику та реалізують проекти регіонального розвитку, а також визначити та закріпити джерела фінансування регіонального розвитку. На жаль, такі зміни у законодавство вдалося провести лише починаючи з 2014 року.

Водночас, незважаючи РЅР° ухвалення базового (рамкового) закону «РџСЂРѕ засади державної регіональної політики» (2015), перегляд СѓСЃСЊРѕРіРѕ масиву законодавства, що тією чи іншою РјС–СЂРѕСЋ має відношення РґРѕ реалізації цієї політики РїРѕРєРё що РЅРµ РІС–РґР±СѓРІСЃСЏ.

Чинні на сьогодні закони та нормативно-правові акти уряду і Президента України залишаються у значній мірі негармонізованими між собою. Вони побудовані на різних концепціях, містять різні пріоритети та різні способи правового регулювання.

Сьогодні виглядає критично важливим переосмислення суті державної регіональної політики, як скоординованих у просторі секторальних політики з метою забезпечення єдності усієї території держави, вирівнювання диспропорцій у регіональному розвитку для забезпечення належної якості життя людини незалежно від місця її проживання.

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВ�ТКУ

Аналіз процесу стратегічного планування регіонального розвитку в Україні продемонстрував наявність серйозних викликів та можливостей для вдосконалення. При тому що всі регіони України на сьогодні мають власні стратегії розвитку та плани заходів з їх реалізації, а центральний уряд у 2014 році затвердив Державну стратегію регіонального розвитку України на період до 2020, значного прогресу в реалізації стратегічних цілей регіональної політики за останні кілька років досягнути не вдалося. Проблема полягає у не спроможності регіональних влад організувати процес розроблення проектів регіонального розвитку, які б відповідали планувальним документам.

Р—Р° останні 2 СЂРѕРєРё РІ Україні впроваджувалися лише перші РєСЂРѕРєРё Сѓ сфері стратегічного планування регіонального розвитку. Позитивним моментом С” застосування європейського РґРѕСЃРІС–РґСѓ Сѓ цій сфері С–Р· одночасним врахуванням місцевих особливостей. Слід С– надалі проводити роботу Сѓ цьому напрямку С– більш активно застосовувати інструменти стратегічного планування С– стратегічного управління СЏРє РЅР° національному, так С– РЅР° місцевому СЂС–РІРЅСЏС…. Одночасно слід забезпечити РїРѕРІРЅСѓ відповідність РјС–Р¶ стратегічними цілями та щоденними заходами Сѓ сфері управління соціально-економічним розвитком території для того, щоб стратегія РЅРµ перетворювалася лише РЅР° Р·Р±С–СЂРЅРёРє "побажань" РЅР° майбутнє, що РЅРµ підкріплений жодними РѕР±РѕРІ’язками та коштами.

Р—Р° СѓРјРѕРІ обмеженості фінансових ресурсів, СЏРєС– РЅРёРЅС– центральний СѓСЂСЏРґ України може спрямувати РЅР° розвиток територій, слід посилити пріоритетність розподілу ресурсів та концентрувати С—С… РЅР° тих заходах та територіях, СЏРєС– можуть забезпечити найбільшу віддачу Сѓ найкоротший час, однак матимуть довготривалий С– комплексний ефект РЅР° розвиток СѓСЃС–С… територій регіону. РўРѕРјСѓ заходи державної політики, спрямовані РЅР° концентрацію ресурсів РЅР° певних територіях, слід проводити Сѓ жорсткій Р·РІ’язці С–Р· заходами спрямованими РЅР° підвищення "РїРѕРІ’язаності" точок росту С–Р· оточуючими С—С… територіями задля розширення Р·РѕРЅРё позитивного впливу цих заходів.

ФІНАНСУВАННЯ ПОЛІТ�К� РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВ�ТКУ

Фінансування програм та проектів в рамках державної регіональної політики та безпосереднього розвитку регіонів є запорукою досягнення запланованих результатів державної та регіональних стратегій розвитку, підвищення конкурентоспроможності територій та добробуту їх населення. Рівень фінансування, вчасність його надання, прогнозованість та прозорість надання коштів, стандарти та принципи контролю та моніторингу за виконанням бюджетів є ключовими елементами нової системи управління регіональним розвитком.

Створення Державного фонду регіонального розвитку у 2012 році та його подальше реформування з метою забезпечення прогнозованого джерела фінансування проектів регіонального розвитку, які відповідають планувальним документам регіону, було значним досягненням. Разом з тим, регіони поки що мають труднощі із використанням ДФРР для фінансування проектів, які б сприяли економічному розвитку регіонів, натомість майже виключно фінансують проекти розвитку соціальної та інженерної інфраструктури.

Фінансування регіонального розвитку в Україні відбувається за рахунок коштів:

• Державного бюджету;
• Місцевих бюджетів;
• РџРѕР·РёРє (РїС–Рґ державні або муніципальні гарантії);
• Позабюджетних коштів, РІ тому числі коштів громад, приватного сектору та міжнародних організацій.

Кошти державного бюджету на цілі розвитку регіонів та територій виділяються через різні інструменти, зокрема:

• Інвестиційні субвенції (РЅР° капітальні витрати)
• Кошти Державного фонду регіонального розвитку
• Частина коштів галузевих міністерств, СЏРєС– безпосередньо спрямовані РЅР° СЂРѕР·Р±СѓРґРѕРІСѓ спроможності регіонів для залучення інвестицій та економічного зростання (інфраструктура, освіта, інновації, розвиток сільських територій та С–РЅ.)
• Кошти цільових програм та регіональних програм розвитку РїРѕ окремим галузям (наприклад програма розвитку малих РјС–СЃС‚, регіональні програми підтримки підприємництва та С–РЅ.).

До коштів місцевих бюджетів які спрямовуються на розвиток регіонів відносяться:

• Власні РґРѕС…РѕРґРё
• Трансферти Р· державного бюджету

Досвід фінансування регіонального розвитку попередніх 25 СЂРѕРєС–РІ створив стереотипи, що Р· державного бюджету можуть фінансуватись винятково РѕР±‘єкти будівництва, інфраструктури (так звані тверді інвестиції). Такий РїС–РґС…С–Рґ частково Р±СѓРІ виправданим, коли політика регіонального розвитку базувалась РЅР° фінансуванні виняткового РЅРёР·С…С–РґРЅРѕС— політики. Практика показала, що такий РїС–РґС…С–Рґ себе РЅРµ виправдав, збільшення щороку кількості новозбудованих РѕР±‘єктів РЅРµ призводить РґРѕ вирівнювання асиметрії регіонального розвитку, покращення якості життя людини РІ СЂС–Р·РЅРёС… регіонах.

РќР° жаль, практика так званого "ручного" розподілу коштів РЅР° регіональний розвиток – через субвенцію РЅР° соціально-економічний розвиток окремих територій -- розмиває вплив регіональних органів публічної влади РЅР° визначення та фінансування проектів регіонального розвитку та посилює політичний лобізм отримання коштів та обрання РѕР±‘єктів для фінансування.

РќРѕРІС– РїС–РґС…РѕРґРё передбачають можливості регіонального розвитку базовані РЅР° конкурентних перевагах та власних можливостях регіонів РЅР° РѕСЃРЅРѕРІС– прогнозованих РѕР±СЃСЏРіС–РІ державної підтримки такого розвитку. Відтак особливу роль відіграє реалізація власне "проектів регіонального розвитку", Р° РЅРµ будівництво РѕР±‘єктів. Капітальна складова – будівництво , реконструкція чи ремонт "РѕР±‘єкта" може бути частиною "проекту регіонального розвитку". Оцінка результативності проекту має здійснюватись РЅРµ РЅР° РѕСЃРЅРѕРІС– освоєння виділених коштів, Р° РЅР° РѕСЃРЅРѕРІС– оцінки впливу проекту РЅР° досягнення цілей розвитку. РџСЂРё цьому має СЂС–Р·РєРѕ зрости роль регіональних органів публічної влади, стратегічних регіональних планувальних документів.

Іншою важливою проблемою є те, що обсяги місцевих бюджетів розвитку ніколи в історії сучасної України не були адекватними пріоритетам та завданням розвитку регіонів. Подальша фінансова децентралізація має забезпечити місцевий та регіональний рівень прогнозованими та адекватними сучасним викликам джерелами фінансування розвитку.

РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТ�К�

Державна регіональна політика в Україні має ряд фундаментальних перепон, які стоять на шляху досягнення збалансованого розвитку території держави, створення можливостей для динамічного зростання кожного регіону на основі унікальної комбінації внутрішніх факторів та умов.

Основними викликами в процесі реалізації регіональної політики є:

1. Нестабільне інституційне середовище, включаючи конституційну модель РїРѕР±СѓРґРѕРІРё держави, РґРµ повноваження щодо регіональної політики та РїРѕРІ’язаних С–Р· нею сфер (територіально-адміністративна реформа, реформа публічного сектору, державної служби, РџРџРџ та С–РЅ.) переміщалися С–Р· міністерства РІ міністерство, часто РІ результаті фрагментації завдань та розподілу С—С… РјС–Р¶ СЂС–Р·РЅРёРјРё міністерствами та відомствами. Це довший час робило майже неможливим вироблення цілісного та послідовного РїС–РґС…РѕРґСѓ РґРѕ формулювання викликів ДРП та визначення шляхів для С—С… подолання.
2. Відсутність довгострокового бачення розвитку країни та превалювання короткозорості у прийнятті рішень у сфері ДРП (та інших сферах). Це призводить до того, що існуюче законодавство виконується не повністю, або взагалі не виконується, що у комбінації із плинністю керівних команд у міністерствах призводить до ефекту снігового кому із нових законодавчих ініціатив та регуляторних актів. Усталеною традицією в Україні стало пропонувати нові закони не виконуючи існуючі, які регулюють ті самі сфери політики, які здаються "неврегульованими". Найбільш широко вживаним аргументом є "неадекватність" існуючого законодавства реаліям життя та потребам держави. Дуже часто це робиться навіть без побіжного аналізу того, що вже є. Про комплексну оцінку ВПЛ�ВУ тієї и іншої політики взагалі мова не йде. В Україні поки що відсутня традиція і практики оцінки остаточного ефекту від політики на тій чи іншій територій.
3. РќРёР·СЊРєР° спроможність регіонів стати рівноправним партнером центрального СѓСЂСЏРґСѓ РІ процесі реалізації регіональної політики. Роль регіональних органів влади насправді С” найбільш комплексною – Р· РѕРґРЅРѕРіРѕ Р±РѕРєСѓ РІРѕРЅРё мають виконувати РІ своєму регіоні заходи визначені та профінансовані центральним СѓСЂСЏРґРѕРј, Р° Р· іншого мають визначати власні пріоритети С– реалізовувати власну політику. РЇРє правило С—С… спроможність неадекватна навіть для реалізації "спущених" зверху директив, РЅРµ говорячи вже РїСЂРѕ власну політику та інструменти реалізації. Насправді, СЏРє С– РІ багатьох інших централізованих країнах, С–СЃРЅСѓС” певне замкнене коло – відсутність СѓРјРѕРІ для більшої децентралізації та автономії регіонів призводить РґРѕ браку знань та навичок, що Сѓ СЃРІРѕСЋ чергу С” РѕСЃРЅРѕРІРЅРёРј аргументом для центрального СѓСЂСЏРґСѓ щоби РЅРµ передавати повноваження РІРЅРёР·. Щоби досягти РїСЂРѕСЂРёРІСѓ Сѓ сфері ДРП слід розбити це замкнене коло. Обласні ради, СЏРєС– відповідальні Р·Р° ухвалення місцевого бюджету, стратегії регіонального розвитку, інших документів планувального характеру, насправді виконують радше формальну роль, адже підготовка проектів цих документів здійснюється РЅРµ власними органами обласних рад, Р° органами виконавчої влади, СЏРєС– відповідальні перед РЈСЂСЏРґРѕРј, Р° РЅРµ перед радою С– РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕСЋ громадою. Отже конче необхідною С” реформа системи місцевого самоврядування та перерозподілу повноважень РјС–Р¶ органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування регіонального СЂС–РІРЅСЏ.
4. Відсутність адекватного фінансування проектів розвитку РІ регіонах. РЇРє показує практика більшість витрат С” поточними С– часто "авральними". Капітальні проекти якщо С– здійснюються, то лише Сѓ сфері будівництва або ремонту соціально значущих РѕР±’єктів, таких СЏРє комунальна інфраструктура, школи, лікарні та С–РЅ. Більшість проектів, що фінансуються Р·Р° рахунок ДФРР або інвестиційних субвенцій, спрямовані РЅР° СЂРѕР·Р±СѓРґРѕРІСѓ базової інфраструктури та "затикання РґС–СЂРѕРє". РњРѕРІР° майже РЅРµ Р№РґРµ РїСЂРѕ проекти спрямовані РЅР° перспективу, РґС–Р№СЃРЅРѕ розвиткові заходи, СЏРєС– Р± мали вплив РЅР° зрушення Сѓ структурі економіки, С—С— продуктивності, трудоємності, структуру зайнятості або РґРѕС…РѕРґРё РІС–Рґ активної економічної діяльності.

МОНІТОР�НГ ТА ОЦІНЮВАННЯ

Загалом буде цілком справедливо констатувати факт існування в Україні детально регламентованої функції моніторингу та майже повної відсутності оцінки ефективності політики як на центральному так і на регіональному рівнях.

Оцінка якщо навіть С– проводиться, РґРѕ досить схематично, без застосування чіткого плану, РїСЂРёРІ’СЏР·РєРё РґРѕ конкретних заходів політики та предмету оцінки – СЏРєС– результати та СЏРєРёР№ вплив має бути оцінено.

Р—Р° відсутності ефективної системи моніторингу та оцінки важко говорити РїСЂРѕ ефективність заходів ДРП РІ Україні. Механістичне наведення десятків або навіть сотень статистичних показників соціально-економічного розвитку Сѓ контексті того чи іншого закону, стратегії або нормативного акту РЅРµ Р±СѓРґРµ РІС–РґРїРѕРІС–РґРґСЋ РЅР° головний виклик – забезпечення ефективних механізмів здійснення трансформацій Сѓ сфері регіонального розвитку. Більш того, нинішня система враховує лише РѕРґРЅРѕРіРѕ "гравця" – державний сектор – С– РІ силу своєї негнучкості СЏРє правило непридатна для оцінки спільних зусиль та заходів С–Р· приватним та громадським сектором, міжнародними організаціями та органами самоорганізації населення. Р’СЃРµ це потребує подальших Р·РјС–РЅ та запровадження РґС–Р№СЃРЅРѕ системної функції моніторингу та оцінки ДРП.

СТАТ�СТ�КА

Роль статистичної інформації для цілей регіональної політики важко переоцінити. Для досягнення оптимальних цілей Р±СѓРґСЊ-СЏРєРѕС— політики С– ДРП зокрема статистична інформація має бути РѕР±’єктивною, комплексною, РїСЂРѕР·РѕСЂРѕСЋ, доступною С– надаватися вчасно для прийняття управлінських рішень (РІ межах технічних можливостей окремих масивів інформації). Р’РѕРЅР° також Сѓ більшості СЃРІРѕС—Р№ має бути відкритою для доступу широких РєС–Р» громадськості та експертів через сучасні засоби комунікацій, онлайн ресурси та публікації. Протягом останнього десятиліття були зроблені певні зусилля щодо реформування системи Р·Р±РѕСЂСѓ та презентації статистичної інформації для СЂС–Р·РЅРёС… територіальних СЂС–РІРЅС–РІ С–Р· метою надання більш релевантної, вчасної та РѕР±’єктивної інформації щодо розвитку областей, РјС–СЃС‚ С– районів.

Однак існує безліч проблем у сфері статистики, які гальмують процеси формування та реалізації ДРП, моніторингу ефективності її виконання на державному та регіональному рівнях. Це зокрема:

• Невідповідність деяких статистичних показників потребам ДРП С– зокрема цілям ДСРР. Особливі складності виникають Сѓ сферах моніторингу інноваційної та інвестиційної діяльності, підприємництва та стійкого розвитку, зайнятості, СЂС–РІРЅСЏ кваліфікацій та С–РЅ.;
• Відсутність "ієрархії" показників – СЂС–Р·РЅРёС… СЂС–РІРЅС–РІ деталізації РІ залежності РІС–Рґ характеру завдання та цілі для СЏРєРѕС— потрібна інформація;
• Актуалізація інформації часто здійснюється Р·Р° РЅРѕРІРёРјРё принципами С– стандартами, Р° ретроспективний перерахунок Р·Р° РЅРѕРІРёРјРё стандартами здійснюється РЅРµ завжди, що унеможливлює РїРѕСЂС–РІРЅСЏРЅРЅСЏ динамічних СЂСЏРґС–РІ;
• Невідповідність методології та динамічних СЂСЏРґС–РІ міжнародним (РњРћРџ, ОЕСР та С–РЅ.) та європейським стандартам;
• РќРёР·СЊРєРёР№ ступінь "читабельності" навіть вже доступної інформації, особливо РЅР° веб-сайтах ЦОВВ та ДССУ, РґРµ відсутня проста С– зрозуміла візуалізація, доступ, С” обмеженою хронологія статистичної інформації або недостатня С—С— актуалізація (застарілість даних);
• Переведення доступних статистичних звітів практично винятково РЅР° індекси, замість реальних одиниць РІРёРјС–СЂСѓ, що створює проблеми Сѓ РїСЂРѕРіРЅРѕР·РЅРёС… розрахунках.

ПЕРСПЕКТ�В� ДРП В УКРАЇНІ

РЈ 2014-16 роках РЅР° вищому політичному СЂС–РІРЅС– прийнято СѓСЃС– необхідні рішення щодо напрямку реформи державної регіональної політики С– переорієнтацію державної регіональної політики РЅР° людину через формування сприятливого для С—С— проживання середовища РЅРµ залежно РІС–Рґ місця С—С— проживання. Підготовлено та прийнято необхідну нормативно-правову базу такої реформи. Ключове завдання РЅР° перспективу – забезпечити реалізацію РЅРѕРІРѕС— ДРП РґРѕ 2020 СЂРѕРєСѓ РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅРѕ РґРѕ РЅРѕРІРѕРіРѕ законодавства та Державної стратегії регіонального розвитку України.

Іншим пріоритетом РЅР° перспективу С” нагальні Р·РјС–РЅРё Сѓ системі врядування та інституційного середовища ДРП. Без системних Р·РјС–РЅ адміністрування політики досягнути позитивних С– головне довгострокових результатів РІС–Рґ найбільш інноваційних та РґРѕСЂРѕРіРёС… інструментів стимулювання розвитку регіонів неможливо. Важливо також звернути особливу увагу РЅР° першочергову необхідність ефективної координації секторних політик С–Р· ДРП – С—С… пріоритетів, програм, бюджетів та заходів, СЏРєС– мають значний вплив РЅР° розвиток регіонів.

Протягом СѓСЃСЊРѕРіРѕ періоду реалізації Програми ЄС "Підтримка політики регіонального розвитку РІ Україні" експерти пропонували конструктивні напрямки щодо вдосконалення існуючої моделі та РЅРѕРІС– РєСЂРѕРєРё Сѓ сфері ДРП, СЏРєС– РЅР° нинішньому етапі С” необхідними. Наші рекомендації РЅРµ С” інструкціями С– тому РЅРµ мають чіткого механістичного характеру – С–Р· зазначенням виконавців та строків виконання. Однак це РЅРµ означає, що С—С… можна відкласти Сѓ РґРѕРІРіРёР№ ящик – загострення проблем регіонів, зростання СЂРѕР·СЂРёРІСѓ Сѓ СЂС–РІРЅСЏС… С—С… розвитку та соціоментальна дивергенція створюють реальну загрозу для єдності політико-економічного та суспільного простору України. Треба діяти СЃСЊРѕРіРѕРґРЅС– С– зараз, щоби Р·РјС–РЅРё РЅРµ стали незворотними.

Загалом, незважаючи на багаторічне ігнорування важливості державної регіональної політики, це є однією із найбільш важливих сфер державного управління для країни, яка має масштаби території, кількість населення та різноманітність регіонів як Україна. Нерозумним та недалекоглядним є ігнорування ефекту та наслідків, які спричиняють різні інструменти та заходи галузевих політик на простір держави, доступність територій, їх привабливість для життя та ведення бізнесу, їх конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість, стабільність та безпеку, туристичний потенціал та соціальне благополуччя.

Ми пропонуємо змінити відношення до українського простору
та визнати важливість благополуччя українських регіонів для створення
благополучної української нації та держави.

Детальну інформацію про діяльність та результати Програми ЄС "Підтримка політики регіонального розвитку в Україні" можна отримати на інтернет сторінці: www.surdp.eu

Cтаття опублікована у віснику РЕГІОНЕТ "Стратегія розвитку" №1.